25 травня, 14:35

INжир Медиа

Випалене інфополе. Які перспективи чекають деокупований півострів в інформаційній сфері

Хоч би яким був сценарій звільнення Криму, вже зараз зрозуміло, що його інформаційний простір після цього буде практично повністю стерильним - пропагандистські медіа зникнуть, а незалежних на сьогоднішній день у Криму практично не залишилося.

Про те, що потрібно від держави, щоб терміново заповнити цю важливу нішу, у нашому новому тексті з рубрики “Деокупація”.

Шлях додому

Розраховувати повною мірою на медіа, які залишили окупований півострів дев'ять років тому, явно не варто. По-перше, багато хто після цього припинив своє існування або змінив формат. А по-друге, проблема буде ще й у тому, що редакційні команди давно зазнали змін, поповнившись журналістами з різних регіонів України. І далеко не всі ці люди захочуть перебиратися за редакціями до Криму.

Друга проблема – технічна база, яка була втрачена під час переїзду з Криму. На сьогоднішній день інструменти відшкодування збитків від дій агресора знаходяться на стадії первинної розробки і немає жодних гарантій, що вони ефективно працюватимуть до того часу, коли кримські редакції повернуться на батьківщину. Так, напевно, вони зможуть привезти свої камери або навіть монтажні пульти, але як бути з обладнанням студій, обладнанням передачі, та іншими масштабними агрегатами?

Можливо, відповідальним чиновникам із міністерства цифрової трансформації вже сьогодні варто було б скласти програму-мінімум тих технічних засобів та можливостей, спираючись на які в Криму за порівняно короткий час змогли б розпочати мовлення хоча б три телеканали та кілька FM-станцій. А також пошукати відповіді на питання, яким чином держава зможе компенсувати витрати на цю програму репатріації кримських ЗМІ.

Пошук нового

Однак, безумовно, просто повернення релокантів для формування мінімального медіаландшафту буде не достатньо. Вже зараз варто подумати над тим, що уряд може запропонувати тим, хто готовий ризикнути з нуля запустити свої медіа-проекти на деокупованій території. Адже без масштабного покриття на локальному та регіональному рівні не вдасться ні успішно вести контр пропаганду, ні “деколонізувати” промиті мізки більшості населення, ні формувати ефективний порядок денний з реінтеграції.

Дещо орієнтуючись у проблемі, можемо припустити, що від держави для створення передумов появи нових ЗМІ потрібно не так вже й мало. Спрощена та прискорена процедура реєстрації. Прозора та незабюрократизована процедура виділення радіо та телечастот. Жорстка політика дотримання професійних прав – без таких улюблених багатьма чиновниками привілеїв для “акредитованих” журналістів. Пільгова оренда приміщень хоча б на два-три роки.

Помріяти можна, звісно, і про державну програму підтримки незалежних ЗМІ, але в нинішніх реаліях більш робочою виглядає ідея держпрограми компенсації відсоткової ставки за кредитами для кримських ЗМІ. У цьому випадку українські банки вивчають бізнес-план та життєздатність медіа-проектів, а держава бере на себе лише погашення процентної ставки. І не всім підряд, зрозуміло, але за дуже прозорими критеріями, що легко перевіряються. А також із пріоритетом на підтримку медіа з регіонів та невеликих громад.

Захід допоможе нам?

Полеміка довкола теми розвитку незалежних медіа незмінно стосується допомоги іноземних неурядових фондів. Справді, західне громадянське суспільство добре розуміє ціну та важливість існування незалежних ЗМІ та підтримка з їхнього боку напевно буде. Але, насправді, не варто забувати про нюанси, від яких безпосередньо залежить як обсяг такої підтримки, так і швидкість запуску донорських програм.

Важливу роль відіграватиме наявність на момент деокупації державної політики щодо розвитку незалежних ЗМІ. Якщо донори побачать, що уряд створює дієві умови для появи нових редакцій, має кілька програм із “плюшками” для незалежних медіа, підтримує принципи свободи слова та реально вкладається в цей процес, то процедура донорського фінансування буде набагато масштабнішою, ніж у депресивний регіон зі слабкими Передумовами формування різноманітності інформаційного ландшафту. Багато хто просто не захоче ризикувати своїми "донатами" без залізобетонних гарантій в успіху.

Ще одним чинником успіху може стати завчасна робота із найбільшими гравцями на цьому полі з боку профільних чиновників українського уряду. Великі організації, здатні до серйозної підтримки, не працюють у авральному режимі. Щоб побачити перші результати хоча б через рік, потрібно вже зараз зустрічатися з такими донорами та просувати конкретні пропозиції. І бажано, щоб пропозиції були не лише про важливість розвитку критичного мислення чи інформаційну політику деколонізації, а й про реальні кроки, які допоможуть створити умови для досягнення цих цілей.

Стратегічне планування та фандрайзинг звичайно вимагає від профільного міністерства системної роботи та серйозних зусиль. Поки що жодних ознак застосування таких зусиль, на жаль, не спостерігається.

Руслан Сабуров для INжир media

Рубрика “Деокупація” - це цикл статей, присвячених не абстрактним роздумам про майбутнє Криму, концепцію його стратегічного розвитку та місця у геополітичному чи мультикультурному просторі. Це статті про прикладні проблеми, які обрушаться на державу та її громадян після звільнення півострова після дев'яти років окупації. Навіть якщо російські війська культурно підуть, не знищивши за собою всю інфраструктуру і навіть якщо заберуть із собою всіх без винятку "ватників", то і в цьому випадку масштаб питань реінтеграції буде космічним - кадровий дефіцит, імплементація законодавства, перереєстрація безлічі прав - ось мінімальний і узагальнений перелік проблем, з якими має мати справу. Про ці проблеми та про можливі шляхи їх вирішення у рубриці “Деокупація”.