У Криму зникає унікальна католицька святиня: костел Серця Ісуса під загрозою остаточного руйнування (фото)

костел Серця Ісуса

На території півострова, який перебуває під російською окупацією, триває знищення української культурної спадщини.

У селі Олександрівка, Курманського району, руйнується костел Серця Ісуса — унікальний неоготичний храм, зведений чеською та німецькою громадою понад століття тому.

Його шпиль колись здіймався в небо на 43 метри. Сьогодні ж — храм з прогнилими стінами й проваленою підлогою. Місце, де колись звучав орган і палали свічки, тепер зустрічає тишею та пилом.

Так зараз виглядає костел зсередени

Костел Серця Ісуса є пам’яткою архітектури місцевого значення (реєстр №94-012-2001) згідно з українським законодавством. Проте, як і десятки інших об’єктів на окупованих територіях, він позбавлений належного захисту.

Костел Серця Ісуса у селі Олександрівка

Цей костел був освячений у 1911 році й тривалий час служив релігійним центром для місцевої громади. Велична споруда з інкерманського каменю мала шпиль висотою 43 метри, мармуровий вівтар, орган із Чехії та хрустальні люстри.

Після приходу радянської влади храм було закрито в 1932 році. Його перетворили на сільський клуб, а згодом — на склад добрив. Архітектурна цінність святині ігнорувалася десятиліттями. У 1990-х роках з’явилася надія на відродження: чеські меценати розпочали реставраційні роботи, але вони були зупинені.

Так зараз виглядає костел зсередени: прогнилі стіни й дах

У 2015 році в покинутому храмі загинув хлопчик — упав з даху. Цей випадок міг би стати приводом до реставрації або хоча б консервації. Але замість збереження — доступ закрили. Проблему просто "замели під килим.

Костел зсередени

Історики, архітектори, громадські діячі не раз наголошували: будівля має культурну та історичну цінність. Вона включена до українського реєстру пам’яток. Проте на окупованій території це не має юридичної сили. А російська влада не поспішає визнавати цю спадщину своєю — бо вона не про них.

Костел Серця Ісуса у селі Олександрівка

Занепад костелу в Олександрівці — показовий симптом того, як Росія поводиться з культурною спадщиною на окупованих територіях. Якщо вона не вписується в «русскій мір» — вона не потрібна. Її не ремонтують. Її не рекламують. Її просто залишають вмирати.

Цей костел — приклад багатонаціональної історії Криму. Чехи, німці, татари, українці — всі залишили тут слід. Але імперській культурній політиці завжди заважала різноманітність. Тому чужі храми — зайві. Чужа історія — небезпечна.

Систематичне нищення культурної спадщини на тимчасово окупованих територіях є порушенням міжнародного гуманітарного права. Історичні споруди, які не вписуються в ідеологічний наратив окупантів, залишаються занедбаними або свідомо знищуються.