Журналісти "сірої зони": в яких умовах у Криму працюють незалежні журналісти

Як вбивали свободу слова у Криму і в яких умовах сьогодні на півострові працюють незалежні журналісти, які постачають українським медіа тексти, фото та відеоматеріали про те, що відбувається на окупованій території, – читайте у цьому матеріалі.

Зачистка у три етапи

Якщо розповідати про знищення української журналістики в Криму зовсім коротко, то варто згадати, що цей процес відбувався в три етапи.

На першому етапі всіляким ополченцям, козакам та байкерам рекомендували "жестити" щодо журналістів без жодних обмежень. Це був час захоплення телеканалів та прес-центрів, "потрошіння" знімальних груп на блок-постах та практично щоденних нападів на будь-яку людину з камерою чи фотоапаратом.

На тих, хто під пресинг не потрапив або не злякався, чекав другий етап – перереєстрація. Розповіді про те, що «всі права, надані Україною, будуть збережені» на той час стали мемом. А ось перехід місцевих ЗМІ до російської юрисдикції – навпаки, виявився вкрай актуальним питанням – на всі процедури переоформлення російські бюрократи щедро дали лише чотири місяці. При цьому всі кримські медіа, які орієнтовані на висвітлення подій не у форматі російської пропаганди, перереєстрацію пройти так і не змогли. Яскравим прикладом стало припинення мовлення єдиного у світі кримськотатарського телеканалу ATR, який чотири рази намагався отримати ліцензію.

Після цієї тотальної зачистки багато редакцій та колективів переїхали до Києва. А тим, хто залишився, довелося зіткнутися з третім етапом – "роботою" російських силовиків по кожному персонально. Комусь із журналістів "допомагали визначитися" з виїздом на материк шляхом проведення обшуків, як це було у випадках з обшуками у Наталії Кокоріної чи Романа Спірідонова. Комусь оформили кримінальну справу, як це було у випадку з Миколою Семеною. Журналіста Заїра Акадирова взагалі правоохоронці намагалися без жодних підстав "вивезти на підвал". Під цим пресингом корпус незалежних журналістів півострова буквально танув на очах.

Тиші не вийшло

Ідеального підпорядкування інформаційного поля півострова у російських силовиків все ж таки не вийшло. На той час ще не згасав попит на альтернативну інформацію з Криму. Тому частина українських та переміщених кримських видань обзавелися власними кореспондентами на окупованій території. А кілька українських журналістів, заручившись попитом із боку редакцій, стали регулярно вирушати у тривалі відрядження на півострів.

Ще однією відповіддю на зачистку інформаційного простору та на закриття незалежних інформаційних майданчиків стало формування кримської громадянської журналістики. Десятки кримських ютуб-блогерів, "телеграмників" та фейсбук-активістів стали відомі лише завдяки тому, що заповнювали дефіцит, створений зачисткою професійного середовища журналістів. Найбільш відомими в цьому сегменті стали "стрімери", які висвітлювали релігійні переслідування мусульман, які надалі увійшли до складу громадського руху "Кримська солідарність".

З того часу в Криму не припиняється методичне полювання на незалежних журналістів, як професійних, так і громадських. Нижче ми зібрали основні методи "затикання рота", що застосовуються останнім часом на території окупованого півострова.

"Профілактують"

Іноді все починається із профілактики."Два тижні тому нас розсекретили, виявили та... провели виховну роботу. Дякую колегам могло бути набагато гірше!", - пише автор відомого телеграм-каналу "Зорро з Криму". Після цього ресурс перестав оновлюватись – виховна робота пройшла успішно.

А ось у випадку з блогером Євгеном Гайворонським, який спочатку був активним прихильником "кримської весни", а потім змінив риторику на протилежну, профілактичні заходи результатів не мали. Тоді у його квартирі знайшли трохи наркотиків і суд охоче направив його до наркодиспансеру. За відмову від лікування – арешт на кілька діб. За відмову від огляду – ще один арешт. Блогер у відповідь опублікував пісню харківських фанів про Путіна. Коли стало зрозуміло, що запобіжні заходи не допомагають, суд анулював його російське громадянство та Гайворонського депортували з Криму.

"Бан" на в'їзд

Регулярні тривалі відрядження до Криму українських журналістів-фрілансерів для більшості з них закінчилися забороною на в'їзд до Росії, яка і Крим відносить до розряду своїх територій. Заборону ставлять із гарним запасом – мінімум на десять років, як це було х журналісткою Оленю Савчук. А у випадку з журналістом Тарасом Ібрагімовим заборона склала аж 34 роки.

Мета таких заборон очевидна – дати сигнал іншим українським журналістам, що їхня діяльність на півострові швидко стане відома російським спецслужбам і вони негайно отримають аналогічний "бан на в'їзд". До речі, насправді не все так, як намагаються уявити силовики. Український фрілансер Тарас Ібрагімов їздив у Крим три роки поспіль кілька разів. Там він регулярно висвітлював судові процеси, обшуки, брав інтерв'ю у правозахисників та адвокатів. І чотири рази затримувався. Тільки після цього він отримав свою заборону.

Граната в машині

Проте, у "роботі" з журналістами, які працюють на українські медіа, кримські спецслужби почали демонструвати лякаючу інновацію. Фрілансера видання "Крим реалії" Владислава Єсипенка затримали на Ангарському перевалі та між іншим у його машині знайшли гранату. Про те, що гранату йому підкинули, поки сам журналіст лежав обличчям до асфальту, Владислав намагається довести зі слідчого ізолятора вже майже рік.

Спочатку фрілансера звинуватили ще й у шпигунстві на українську розвідку. Причому формулювання виявились дуже застосовними до роботи будь-якого журналіста: "Здійснював фото та відеофіксацію місцевості, об'єктів життєзабезпечення та місць масового перебування людей". Сьогодні серед офіційно пред'явлених йому звинувачень шпигунства поки що немає. Як немає і гарантій, що наступного журналіста з України російське ФСБ знову не розцінить як чергового шпигуна та не закріпить його перебування у СІЗО підкинутою в кишеню гранатою.

Трансляції з нар

Щодо найбільш популярних стрімерів "Кримської солідарності", практика тюремної ізоляції з'явилася вже кілька років тому. Ці люди висвітлювали різні переслідування кримських мусульман, у тому числі судові процеси у кримінальних справах, у яких їхніх одновірців звинувачували у терористичній діяльності, спираючись лише на свідчення деяких засекречених свідків. Стрімерів періодично затримували, залякували, деякі отримували адміністративні арешти за публікації семирічної давнини на віддаленому акаунті, але вони продовжували свою роботу.

А потім за напрацьованою схемою цих громадянських журналістів також звинуватили у терористичній діяльності, посилаючись на свідчення якихось засекречених свідків. Активісти "Кримської солідарності" стверджують, що щонайменше 8 цивільних журналістів їхньої ініціативи зазнали кримінального переслідування. Але незважаючи на це, сьогодні ініціатива продовжує свою роботу, а місця заарештованих зайняли нові люди.

Незважаючи ні на що

Це були найбільш "трендові", але не єдині способи, якими користуються на окупованому півострові у боротьбі зі свободою слова. Часто різного роду корупційні розслідування закінчуються судовими позовами щодо захисту честі, гідності та ділової репутації. Іноді в хід також йдуть провокації, як це трапилося з громадянським журналістом Айдером Кадировим, який вступив у листування з нібито членом терористичної групи і в результаті потрапив на лаву підсудних за те, що не повідомив про цей факт правоохоронців. А обтічність деяких нормативних документів дає змогу притягати до відповідальності навіть за цитування доповіді Генсека ООН.

Журналістам надходять погрози, періодично вони бачать, що за ними цілеспрямовано стежать. Атмосфера страху підтримується завжди і досить вправно. Але попри все вони продовжують свою роботу. Продовжують, щоб голос правди звучав попри блокування та зачистку.

Підтримати нас