Сегодня, 16:11

INжир Медиа

Бетон замість свободи: як знищили унікальний дикий пляж під Форосом

Узбережжя колишньго пляжу повністю завалене бетонними конструкціями. 

На заході від кримського Фороса ще недавно був пляж — неофіційний, вільний, дикий. Для когось — просто мальовниче місце серед скель і сосен. Для інших — простір, де можна було бути собою: без шуму, без правил, без натовпу. Сьогодні це місце знищене. Каміння і скелі, серед яких десятиліттями відпочивали люди, заливають бетоном.

Уздовж берега повзуть бульдозери. Там, де був простір тиші та свободи — будується дорога до маєтків, власники яких закрили доступ іншим людям до узбережжя.

Замість пляжу прокладена нова дорога до прибережних маєтків, які вже майже дійшли до самої води. 

Місце, якого більше нема

Цей дикий пляж був добре відомий у вузьких колах — нудисти, туристи з наметами, художники, шукачі тиші. Сюди приходили не за зручностями, а за справжністю. Пішки, із провізією на кілька днів, щоби залишитися на схилах над морем і не бачити цивілізації.

Замість цього сьогодні — індустріальний шум, бетонні блоки, металеві баки, робітники. Там, де була свобода — тепер прокладають дорогу і готують основу для ще одного причалу, ймовірно — для приватних яхт.

Бульдозери, металеві баки, сміття та штабелі арматури — все це тепер "декорації" колишнього природного куточка.

"Я приходив сюди десятиліттями. Це було одне з небагатьох місць, де можна було справді дихати. А тепер там дихати нічим — запах цементу і дизелю", — ділиться один із місцевих жителів своїми враженнями про будівництво.

Природа як ресурс, а не цінність

Це вже не перший випадок, коли на Південному узбережжі Криму “освоюють” ті куточки, які найменше захищені законом — дикі пляжі, скельні бухти, місця без статусу заповідника. Те, що не оформлене, — зникає. Те, що не приносить прибутку — заливають бетоном.

Це не просто локальна трагедія — це симптом. Природу перетворюють на товар. А простори свободи — на приватні володіння.

Але питання в іншому: чи завжди розвиток — це дорога, бетон і прибуток? Чи не варті охорони ті місця, де не продається нічого — крім тиші, простору і дихання?

Можливо, колись природа поверне собі це місце. Але сьогодні воно — у бетоні.